Ingram: гносеологія явища. Частина I

Але залякати не вдалося. За кілька секунд, поки мікроавтобус групи захоплення перегороджував дорогу «Ланосу» зі злочинцями і спецназівці рвонулися до автомобіля, в ньому встигли прозвучати два зовсім не холості постріли з револьвера .38-го калібру. Першим був смертельний постріл в голову тому, хто сидів на задньому сидінні «Ланоса». А ось другому пострілу, теж в голову, але тому, хто сидів за кермом, завадили спецназівці: куля завдала лише дотичне поранення.

Саморобний Ingram під патрон 9х18 з арсеналу Володимира Марко

Автоматика ПК працює за принципом віддачі вільного затвора, постріл проводиться з відкритого затвора. М10 має два запобіжника: один блокує переміщення затвора в його передньому положенні поворотом рукоятки затвора на 90 градусів, другий, повзункового типу, розташований перед спусковим гачком, при включенні блокує шептало. З лівого боку спускової коробки знаходиться перемикач режиму вогню, форма якого запозичена у гвинтівки M16A1. Діоптричний приціл, являє собою отвір у пластині, привареній до спускової коробки. Мушка — з можливістю «регулювання» по вертикалі шляхом її згинання-розгинання. Будова магазина на 32 патрона для Ingram M10 під патрон 9 мм Luger запозичена у німецького ПК Walther MP, на 30 патронів для варіанту під патрон .45 АСР — у американського M3. Приклад висувний, зі складаним плечовим упором. Замість передньої рукоятки — ремінна петля: просте, але не найкраще рішення.

Від М5 до М11

Коротка історія Гордона Інгрема (Gordon B. Ingram) і його пістолетів-кулеметів виглядає наступним чином.

Американець Гордон Інгрем зайнявся розробкою пістолетів-кулеметів в кінці Другої світової війни. До цього часу в Армії США вже стояв на озброєнні пістолет-кулемет М3. Свій перший зразок, створений у 1946 році, 21-річний Інгрем оптимістично назвав М5, розраховуючи, що під цим же найменуванням цей ПК замінить своїх попередників в арсеналі U. S. Army. Це був ПК традиційного для того часу компонування з магазином попереду спускового гачка і дерев'яним прикладом. Але в серію пішов вже Ingram M6. У 1949-1952 рр. компанія Police Ordnance Company, Лос-Анджелес, випустила близько 10 000 пістолетів-кулеметів Ingram M6 під патрон .45 АСР, 9 мм Luger і .38 Super Auto, котрі поставлялися поліції США, на Кубу і в Перу. Моделі Ingram M7 і Ingram M8 успіху не мали.

Але, незажаючи на активну рекламу, замовлень, а відповідно і грошей, від армії і морської піхоти не було. Тоді Вербелл звернувся до інвестиційної групи Quantum Corp. Так в Паудер Спрінгс, штат Джорджія, з'явилася фірма Military Armament Corporation (MAC). В цей час в США вже обговорювалося питання заміни пістолета M1911A1 іншим пістолетом або принципово новою зброєю. MAC розраховувала на успіх свого Ingram M10. У 1971 р. MAC представила Ingram M10 у двох калібрах і Ingram M11. Вони могли комплектуватися глушниками, оптичними прицілами, лазерними цілевказівниками. Для цивільного ринку, окрім того, випускались самозарядні довгостввольні модифікації у варіанті «карабін».

Але військових замовлень так і не було. На цивільному ринку «Інгреми» привернули  певний інтерес, але ненадовго. За п'ять років MAC випустила, за різними оцінками, від 10 до 16 тисяч штук усіх модифікацій. У 1976 р. компанія збанкрутувала, і ліцензію на виробництво у неї викупила RPB Industries. У 1977 р. RPB Industries відновлює виробництво M10 і M11, але в 1983 р. припиняє його через проблеми з BATF (Федеральне агентство Міністерства юстиції США, здійснює контроль за обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин). У 1983-му колишній керівник RPB Industries Вейн Даніел (Wayne Daniel) створив компанію SWD Incorporated і почав виробництво Ingram M10 і M11 під назвою SWD M10/9 і SWD M11/9 відповідно. Ingram M10 і M11 випускали ще кілька фірм — як у США, так і в інших країнах.

Одного разу в Уганді

 Бікаліберний (9 мм/.45) Ingram M10A1, зібраний SWD Inc. з деталей, виготовлених МАС і RPB Industries

27 червня 1976 року з аеропорті Еллінкон в Афінах вилетів аеробус A300B4 компанії «Ейр Франс», що виконував рейс № 139 Тель-Авів–Париж. На його борту було 248 пасажирів і 12 членів екіпажу. Незабаром після вильоту в 12:30 літак був захоплений терористичною групою, в яку входили Вілфред Безе і Бригіта Кульман з німецької ліворадикальної організації «Революційні осередки», а також двоє палестинців з Народного фронту звільнення Палестини.

Після дозаправки в Бенгазі (Лівія) літак приземлився в міжнародному аеропорту Ентеббе, в 35 км від Кампали, столиці Уганди, де до терористів приєдналися ще четверо співучасників. Зловмисники висунули вимогу про звільнення 40 палестинців, які відбувають ув'язнення в Ізраїлі, і 13 екстремістів з в'язниць Кенії, Франції, Швейцарії та Західної Німеччини. У разі невиконання вимог вони погрожували почати розстрілювати заручників. Пізніше більшу частину пасажирів терористи звільнили, залишивши тільки 106 заручників, більшість з яких були євреї. Аеропорт охороняв підрозділ армії Уганди, яка підтримувала екстремістів. Ізраїльські спецслужби прийшли до висновку, що вихід може бути тільки одним — силове вирішення проблеми. Для проведення операції «Удар грому» (пізніше перейменована в операцію «Йонатан») була створена спецгрупа з бійців підрозділу «Сайерет Маткаль» Генерального штабу і бригада «Цанханім» Армії оборони Ізраїлю. Штурмовим загоном, якому необхідно було захопити будівлю аеропорту і звільнити заручників, командував підполковник Йонатан Нетаньяху.

Аеробус «Ейр Франс» рейсу № 139 прямує з Бенгазі в Ентеббе

Завантаження «Мерседеса» з групою бійців «Сайерет Маткаль» в транспортник

Цьому факту не приділяють особливого значення і про це рідко згадується в описах тих подій. Але в спогадах одного з учасників цього рейду, який, судячи по всьому, має відношення більше до авіації, ніж до стрілецької зброї, зустрівся цікавий момент. Він вказує, що бійці, які перебували в автомобілі разом з підполковником Нетаньяху, були озброєні чорними «пістолетами угандського зразка, оснащеними глушниками». Цей чорний «Мерседес» був копією лімузина угандського диктатора Іді Аміна, канібала і великого друга радянського народу. Автомобіль спеціально підготували і везли транспортним літаком разом з загримованими під негрів бійцями «Сайерет Маткаль» для того, щоб, не викликаючи підозр, наблизитися до постів угандських солдат для їх тихої ліквідації. Може, ще й через це постало питання заміни зброї. А цими «пістолетами угандського зразка з глушниками», судячи з усього, і були невеликі Інгрем M11.

Чому ж вони «угандського» зразка? Адже самі ізраїльтяни «посватали» продукцію МАС Іди Аміну всього кілька років тому, коли між ними були більш дружні відносини. Африканському диктатору дуже сподобалася заокеанська стріляюча новинка, і він навіть купив «кілька сотень» пістолетів-кулеметів. Скільки саме — Мітчелл Вербелл зазвичай не уточнював, але не забував про Іди Аміну, перераховуючи в інтерв'ю журналістам комерційні успіхи своєї фірми.